Платинова Буковина

Про те, чому радянська епоха пішла разом із першим поколінням радянських громадян та яку роль у розпаді СРСР відіграла його номенклатура та інтелігенція, в інтерв'ю «Ленте.ру» розповів історик-славіст, експерт клубу «Валдай», професор Каліфорнійського університету в Берклі (США ) та член Американської академії наук Юрій Сльозкін.

Чому радянська епоха вмістилася у життя одного покоління? Діти та онуки старих більшовиків перестали вірити в ідеали комунізму?

Юрій Сльозкін: Справа в тому, що більшовицька партія була не партією, а сектою. При цьому не просто сектою, а апокаліптичною, мілінаристською сектою. Тобто вони вірили, що внаслідок всесвітньої катастрофи за їхнього життя або, найпізніше, за життя їхніх дітей старий світ буде зруйнований, і на зміну йому прийде мир без несправедливості та пригнічення, без страждання та насильства.

Таких сект в історії людства було дуже багато, і майже всі вони довше за одне покоління не проіснували, оскільки передбачений ними кінець світу не наступав. Всі протистояли навколишньому світу, який вважали безнадійно гріховним і підійшов до краю безодні. Більшовики теж із цього виходили. Марксизм був наукоподібною версією апокаліптичного сценарію.

Більшовики не вважали свою партію партією у тому сенсі, в якому її визначають політики та соціологи. Тому що вона була організацією, метою якої було не завоювання влади в рамках існуючої політичної системи, а повалення цієї системи в контексті краху старого світу.

Ленін називав її "партією нового типу", але міг би назвати сектою звичайного типу

Тож нічого дивного немає. Було передбачено всесвітню революцію — її не сталося. Було передбачено наступ комунізму — його не сталося. Є, звичайно, мілінаристські секти, які успішно вижили. Те, що пророкував Ісус Христос, не збулося ні за життя його учнів, ні століттями пізніше, але християнство процвітає й до сьогодні. Але більшовизм, на відміну від християнства, растафаріанства, мормонства, ісламу, та інших міленаристських рухів, що вижили, зазнав поразки. Його вистачило лише одне покоління.

Володимир Ленін (другий ліворуч) та Яків Свердлов (третій ліворуч) під час відкриття тимчасового пам'ятника Карлу Марксу та Фрідріху Енгельсу на площі Революції в Москві, 7 листопада 1918 року
Володимир Ленін (другий ліворуч) та Яків Свердлов (третій ліворуч) під час відкриття тимчасового пам'ятника Карлу Марксу та Фрідріху Енгельсу на площі Революції в Москві, 7 листопада 1918 року

Але більшовики були успішними, вони прийшли до влади.

Так, вони були неймовірно успішні в тому, що прийшли до влади на піку міленістського ентузіазму, тобто віри в те, що старий світ ось-ось загине, а на його руїнах виросте нове, ніколи раніше не бачене суспільство.

Більшовизм розпочався як звичайна апокаліптична секта, але йому неймовірно пощастило. Перша частина пророцтва виповнилася — старий світ звалився

Більшовики прийшли до влади, не встигнувши (на відміну від християн) звикнути до думки про відстрочку. І створили державу, яку можна назвати теократичною (якщо під «теократією» розуміти державу, яку керують професійними ідеологами).

Але держава ця, Радянський Союз, прожила лише одне людське життя. І постає питання: чого ж такого не було в більшовизмі, що є, наприклад, у християнстві? Можливих відповідей — безліч. Але є основні, визначальні чинники?

Назву один, який здається мені дуже важливим. Марксизм відрізняє надзвичайно пласке уявлення про природу людського життя. Після сплеску 1920-х років керівництво країни пішло за марксизмом у тому сенсі, що бачило основу людського життя та рушійну силу історії в економічній сфері.

Більшовики мало цікавилися побутом і не прив'язували свою політекономію та філософію до головних подій людського життя: народження, шлюбу та смерті. Навіть до ладу не пробували.

Ісус із Назарету говорив: «Якщо хтось приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, і дружини та дітей, і братів і сестер, а до того ж самого життя свого, той не може бути Моїм учнем». Типова заява глави секти, тобто вождя спільноти братів за вірою, які йдуть із біологічних сімей, щоб увійти до нової, духовної. Але з часом секта перетворюється на церкву, а шлюб стає таїнством і центральним інститутом людського життя.

Більшовики не думали про те, що, читаючи своїм дітям Пушкіна замість Маркса, вони виховують єретиків та відступників. Що, народжуючи та виховуючи дітей, стають могильниками власної революції

Вони не змогли стати повноцінною церквою. А основна відмінність церкви від секти полягає в тому, що більшість членів церкви в ній народжуються, тоді як секта — це спільнота, до якої люди приєднуються добровільно, пройшовши через досвід конверсії, тобто прийняття нової віри.

І на цей наступний рівень більшовики перейти не змогли. Коли режим перевалило за п'ятдесят, священні тексти ніким не вважалися священними. Члени номенклатури, з яких виростали керівники держави, набиралися за ідеологічним принципом, який втратив будь-який сенс.

До речі, якщо говорити про девальвацію ідеології, то в який момент відбулося розмежування між інтересами номенклатури на місцях та інтересами держави? Все ж таки в СРСР не існувало еліти як окремого класу привілейованих людей — вона була повністю зрощена з державою. Де ж точка, після якої у місцевої еліти виникає автономна самосвідомість?

Якщо під «місцевою елітою» ви маєте на увазі керівництво союзних та автономних республік, то йдеться про радянську державу не як теократичний режим, а як про багатонаціональну державу та етнотериторіальну освіту. Національні еліти від початку побудови СРСР почувалися певною мірою автономними. У 1920-ті та на початку 1930-х років партія активно проводила політику коренізації, тобто цілком свідомо створювала національні інтелігенції, номенклатури, системи освіти тощо.

Інша річ, що автономія функціонувала в жорстких рамках, і представників національної еліти карали, коли вони виходили за їхні межі. Але в тій чи іншій формі вона існувала весь час. У 1920-ті роки народам СРСР говорили: «Плодіть і розмножуйтесь!» У 1930-ті роки коло звузилося, але «укорінені» союзні республіки та їх титульні нації свою автономію зберегли та продовжували зміцнювати.

До кінця існування Радянського Союзу були не лише місцеві політики, здатні мобілізувати частину місцевої номенклатури, а й національні еліти, які групувалися навколо місцевих наукових, освітніх та артистичних установ та активно виробляли національні міфи.

Озираючись назад, не здається дивним, що коли центральна влада втратила волю до управління, держава, як пазл, розпалася за контурами республіканських кордонів. Тобто можна сказати, що більшовики намагалися використати етнічну різноманітність для зміцнення ладу, а дійшли прямо протилежного результату?

Так цілком вірно. Ми вже вдруге говоримо про важливі парадокси. Перший у тому, що більшовики зробили радянську систему освіти літературноцентричною, не розуміючи, що цим щодня і щогодини пророкують свою смерть. Уявіть собі: ви живете в марксистській державі, більшовики при владі, ідеологія понад усе, всі повинні посилатися на класиків марксизму, але насправді їх ніхто не читає і в школі не викладає. А викладають «Мертві душі», «Війну та мир» та останні двадцять років — «Злочин і кара». Це як «стояння на Вугрі»: ординське військо побачило російську рать, потопталося та пішло.

І другий парадокс. Більшовики думали, що, створюючи національні автономії і займаючись національним будівництвом, вони борються з перешкодами до єдності, а навпаки.

До речі, ви згадали про іншу еліту — інтелектуальну, яку прийнято називати інтелігенцією. Яку роль вона зіграла у процесі розпаду СРСР? Чим чи ким вона була для радянської номенклатури – опонентом, інструментом, обслуговуючим персоналом?

Інструментом, що відбився від рук і багато про себе. Причому це справедливо щодо як Російської імперії, і Радянського Союзу. А саме, держава формує, мобілізує та фінансує професійну інтелектуальну еліту, яка їй потрібна з модернізаційною метою, не даючи їй навіть ілюзії участі в управлінні

В результаті відбувається її відчуження та радикалізація, аж до підпільного міленаризму по краях. Делегітимізація влади серед професійної та інтелектуальної еліти – одна з причин розпаду Російської імперії. Після смутного часу воєн, переворотів і революцій до влади прийшло найрадикальніше апокаліптичне її крило (з дуже високим представництвом бунтівних національних околиць).

Більшовики знищили іншу інтелігенцію і створили нову, робітничо-селянсько-єврейську в центрі та національну — по краях, яка у 1930-ті роки з надзвичайним ентузіазмом брала участь у будівництві нової держави. Але зрештою трапилося приблизно те саме. В інтелігенцію вкладалися гроші, її навчали, годували та примножували, але ні на крок не підпускали до управління країною.

До кінця існування СРСР представники інтелектуальної еліти зверху вниз, у класовому сенсі, дивилися на висуванців, які прийшли до влади через партійну номенклатуру. Але останні ухвалювали політичні рішення, а перші — ні

Мені, до речі, здається, що нинішня влада йде тим самим шляхом. Вони виходять з того, що опозиційна інтелігенція — маргінальна група, наполовину складна. Насправді інтелігенція — спеціально навчена еліта, що створює смисли, символи, слова та все те, що часто недооцінюється, але відіграє важливу роль.

Члени цієї еліти мають надзвичайно високе уявлення про свою місію та призначення, і недопущення їх до участі (нехай чисто символічного) у прийнятті політичних рішень — річ небезпечна.

А наскільки реальним був вплив інтелігенції на радянське суспільство?

Вкрай реальним. Вони створювали фільми та телевізійні програми, які ми дивилися, писали та перекладали книги, які ми читали, вигадували формули ліків, якими ми лікувалися. Не кажучи вже про турбіни, криголами і міжконтинентальні ракети. В області балету ми також завдяки їм лідирували.

Вам не здається, що є якийсь парадокс і в тому, що пізньорадянська інтелігенція журилася загалом над тим, що вона відірвана від народного коріння, але при цьому всім її потяг до свободи і демократії в результаті вилився в те, що Радянський Спілка розвалилася? Чи брали якісь зусилля представники інтелігенції, щоб СРСР розпався?

Інтелігенція відчувала себе безправною, особливо з контрасту зі своєю самооцінкою, і хотіла позбутися партійного диктату. Тому для багатьох кінець Радянського Союзу здавався визволенням. Усередині інтелігенції існували різні течії, але до 1970-х років відчуження від держави стало дуже значним. Відчуження від більшості населення, відомої як народ, мало місце завжди, за визначенням.

Не скажеш, що бродіння серед інтелігенції стало головною причиною кінця Радянського Союзу. Про причини, вірніше про одну з них, ми згадали на початку цієї розмови. Так чи інакше не дивно, що представники інтелігенції стали виконробами перебудови, якщо використати термін тих років.

Саме з інтелігенції вийшли люди, які думали, що знають, який режим прийде на зміну радянському і як перейти від одного до іншого.

Інтелігенція в союзних республіках, як ви сказали, була частиною готової національної еліти. Радянська влада при цьому з кінця 1980-х років продовжувала робити етнічним регіонам поступки у культурній сфері, і така політика, природно, не зупинила зростання політичного націоналізму... З чим ви пов'язуєте стрімкий і несподіваний сплеск національних рухів у той період?

На це можна подивитися через ту саму призму, через яку ми дивилися на пізньорадянську інтелігенцію. З одного боку, ви створюєте квазінаціональні держави. Наприклад, є Естонська РСР, яка існує для естонців, які говорять естонською. Начебто їхня держава, але насправді не цілком.

Тобто радянське керівництво із чудовою послідовністю створювало передумови для делегітимізації власної системи. Якщо Естонська РСР — майже національна держава, то чому вона не може бути повністю національною, інакше кажучи, суверенною?

Втім, все залежить від республіки. Для більшості титульного населення Західної України чи Латвії радянська влада ніколи не була легітимною.

Цього року я живу в Латвії, багато читаю про латиську історію, розмовляю з колегами, і у мене немає жодних сумнівів щодо цього. Більшовизм у Латвії був більш масовим рухом, ніж будь-де на території Російської імперії, і латиші зіграли величезну роль у більшовицькій революції, але на момент приєднання Латвії до СРСР цей період латиської історії закінчився, і переважна більшість латишів вважали радянський режим нелегітимним. В інших місцях було інакше.

Не факт, що всі республіки відкололися б від Радянського Союзу, якби центральна влада не розвалилася. Демонстрація на підтримку демократичних реформ 4 лютого 1990 року. Москвичі на акції протесту, головним гаслом якої стала вимога скасувати 6 статтю Конституції СРСР про керівну роль КПРС.

Демонстрація на підтримку демократичних реформ 4 лютого 1990 року. Москвичі на акції протесту, головним гаслом якої стала вимога скасувати 6 статтю Конституції СРСР про керівну роль КПРС

Але чому так вийшло, що більшість із колишніх радянських республік, наприклад Україна, списали комунізм повністю на Росію, визначивши для себе радянський період як окупацію?

Тому що всі постсоціалістичні країни, крім Росії, стали моноетнічними державами, часто із радикальною етнонаціоналістичною ідеологією. У деяких мононаціональне будівництво виходить досить простим, як у якійсь Вірменії чи Литві. В інших – складніше. В Україні значна частина населення не підтримувала ідеології унітарної моноетнічної держави, яка після війни стала безальтернативно офіційною. У Грузії заважали національні меншини, які відтоді відокремилися.

Так що ситуація змінюється від республіки до республіки. У Середній Азії більшовики багато зробили для створення націй та націоналізмів. А в ті ж таки прибалтійські республіки Радянський Союз приїхав на танках...

Чим безкомпромісніше відторгнення від Росії та комунізму, тим гостріше бажання скласти їх в один сміттєвий кошик

У деяких випадках для такої позиції є історичні передумови, у деяких потрібна додаткова міфотворча винахідливість. Плюс є геополітичні причини. При переході до нового військово-політичного та економічного союзу корисно мати при собі посвідчення про ідеологічну лояльність та моральну стійкість.

Ще й зі статусом «жертви»...

Так. Національні міфології бувають різні. Жертвена зараз у моді і дуже активно і продуктивно використовується як меншинами всередині західних країн, так і новими кандидатами в сателіти. У когось добре виходить, у когось не дуже.

Платинова Буковина

Додати свій коментарій:

*Ім'я:
E-mail:
*Коментарій:	Символів залишилося: із
Підтвердіть, що Ви людина  Відповідь - одне слово на тій же мові, що й питання. Відповідь на питання «скільки» - число Нову загадку, будь-ласка

Другие новости:

ецепт ніжного домашнього зефіру без випікання Швидко та просто: рецепт ніжного домашнього зефіру без випікання
- 16.04.2024 10:32

Минулої доби шахраї ошукали двох чоловіків на суму понад 31 тисячу гривень: дізнавачі поліції розпочали кримінальні провадження Цього разу аферистам вдалося незаконно збагатитися чужими коштами під приводом
- 16.04.2024 10:09

ДНК тест для родового дерева, ДНК-экспертиза на этническое происхождение ДНК-тестирование – это мощный инструмент, который позволяет
- 15.04.2024 13:56

Образа: мозок шукає швидкі способи впоратися зі стресом Ми отримуємо сигнал ззовні, але не знаємо, що з ним робити
- 05.04.2024 11:23

Британський суд відклав екстрадицію Джуліана Ассанжа до США Засновник WikiLeaks у Великій Британії
- 01.04.2024 13:10

Чому наш організм вимагає солодкої та жирної їжі і що з цим робити Солодощі для нашого тіла це простий і, головне, швидкий спосіб о
- 01.04.2024 12:58

На Буковині слідчі поліції повідомили чоловіку про підозру у вчиненні домашнього насильства Житель обласного центру впродовж тривалого часу вчиняв протиправні дії відносно
- 01.04.2024 12:48

Влада України відкинула причетність до теракту в Крокус Сіті Холл МЗС України назвало звинувачення у причетності Києва до теракту
- 27.03.2024 13:03

Теракт в Крокусе Сити Холл: новая информация, количество пострадавших и судьба нападавших Глава Федеральной службы безопасности (ФСБ) России
- 25.03.2024 11:19

Терористи з Крокус Сіті - хто вони та хто замовник теракту Що відомо про терористів
- 24.03.2024 09:07

Всі новини